Пам’яті старшого солдата Дмитра Кравченка

Дмитро Кравченко, що народився 5 вересня 1989 року в Борисполі, був наймолодшим у своїй родині з трьох дітей. Він навчався у загальноосвітній школі №8 у Борисполі, зараз відомій як ліцей “Основа”, а потім продовжив освіту в Національному авіаційному університеті, обравши спеціальність «Інформаційна безпека».

Вчителька зарубіжної літератури ліцею “Основа”, Олена Коломієць, згадувала про Дмитра з теплотою: “Цей хлопець завжди підходив до завдань відповідально і з усмішкою, ніколи не відмовлявся від будь-якої роботи, будь то навчальні чи побутові завдання”.

Його любов до футболу розпочалася в дитинстві, коли він відвідував ігри місцевого клубу “Борисфен”, потім Дмитро став відданим фанатом донецького “Шахтаря”. Ольга Борисенко, начальниця управління культури Бориспільської міської ради, розповіла, що він не проґавив жодної гри своєї улюбленої команди та збирав квитки на матчі “Борисфена” з моменту створення клубу. Найбільшою мрією Дмитра було відвідати матч на Донбас-Арені в рідному Донецьку.

До початку повномасштабної війни Дмитро працював в міжнародному аеропорту “Бориспіль”. Коли російська агресія розпочалася, він прагнув стати частиною військових сил. Спочатку йому відмовили в мобілізації через проблеми із зором, але врешті-решт, у 2023 році, його прийняли до складу Національної гвардії. Дмитро вважав своїм покликом захищати рідну землю та близьких.

Один з його командирів, полковник Євген Легенький, підкреслив: “Він пішов на фронт, щоб захистити своїх рідних та свою батьківщину”. Спочатку виконуючи обов’язки кухаря, Дмитро не соромився виходити на бойову позицію, вважаючи, що на війні потрібно робити все можливе. Він пройшов навчання в Німеччині і перевівся до батальйону оперативно-тактичного призначення, де займав посаду стрільця-помічника кулеметника. Дмитро боровся на Лиманському, Куп’янському та Покровському напрямах.

На жаль, старший солдат Дмитро Кравченко загинув 3 травня 2025 року під Покровськом у Донецькій області. Ольга Борисенко згадала про нього як про добру, чуйність та чесну людину, яка ніколи не залишала справи напівзавершеними.

Командування його частини вирішило нагородити Дмитра державною нагородою, проте він не встиг її отримати за життя.

Герою слава та честь!