Пам’яті солдата Михайла Неспяка (позивний «Фізрук»)

Михайло Неспяк народився в Івано-Франківську, але його дитинство проходило у Бурштині, куди переїхала сім’я. З ранніх років проявляв хороші навчальні здібності та вмів самостійно організовувати різноманітні заходи.

Згадує мама Михайла, Людмила Неспяк, що вже в третьому класі син влаштував дитячий футбольний турнір. Він завжди любив спорт, адже батько був його тренером з малечку.

Після закінчення гімназії Михайло вступив до Івано-Франківського коледжу фізичного виховання, де успішно навчався і продовжив освіту в Прикарпатському національному університеті. На практиці в Одесі, в таборі «Молода гвардія», його педагогічні здібності привернули увагу, і там запропонували можливість працевлаштування.

Михайло розпочав свою кар’єру як викладач фізичного виховання в Івано-Франківському коледжі технологій та бізнесу. Працював також у Бурштинському торговельно-економічному коледжі і реабілітаційному центрі «Довір’я». Влітку його часто можна було побачити вихователем у таборі «Молода гвардія».

У 2015 році він вирішив взяти участь в АТО, ставши бійцем 72-ї бригади ЗСУ. Михайло брав участь у бойових діях на Донеччині.

Після повернення до цивільного життя він продовжував викладацьку діяльність, а також грав у футбольних командах, складаючи більшість товаришів з війни. Літні місяці проводив у селі Юнашків, займаючись бджільництвом.

Михайло зустрів свою дружину Олену в Бурштині. У них народилося двоє синів — Матвій у 2017 році та Методій у 2022, якого Михайло не встиг побачити.

Після початку повномасштабної війни, хоча був у резерві, він вирішив приєднатися до ЗСУ. Незважаючи на те, що в родині чекали на новонароджену дитину, у березні Михайло подався на службу, аргументуючи це своїми військовими знаннями та відчуттям обов’язку.

Михайло служив у 109 батальйоні 10 гірсько-штурмової бригади «Едельвейс», де брав участь у визволенні Київщини, Чернігівщини, Сумщини та Харківщини. Серед побратимів він отримав позивний «Фізрук» за свою любов до спорту і відповідальність.

Михайло часто спілкувався з родиною під час служби, запитуючи про стан у бджільництві та саду, але не раз заявляв, що не може залишити фронт, навіть попри прохання матері.

На жаль, 2 липня 2022 року Михайло загинув неподалік Миколаївки в Луганській області через осколкове поранення під час обстрілів.

Його пам’ять вшановують у Бурштині: відкрили сквер на його честь. Родина планує створити музей у пам’ять про Михайла. Його посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеню. Михайло залишив після себе маму, батька, сестру, дружину та двох синів, які завжди пам’ятатимуть про його доброту та відвагу.

Слава Герою!